Сьогодні рівно три роки, як з нами немає профлідер освітян Сколівщини- Володимира Ільковича Мотрунича. Володимир Ількович – був справжньою особистістю. Це була та людина, яка постійно працювала над збагаченням інтелекту, прагнула якомога більше знати і вміти; це була людина високої культури, із сильною волею і твердими переконаннями. Це людина працьовита, дієва, енергійна, принципова, цілеспрямована, знала, чого хоче, впевнено прямувала до своєї мети, завжди, незалежно від будь-яких обставин, відстоювала власну точку зору, свою життєву позицію. Це людина, яка обов’язково відзначилася великою духовною силою, здатною протистояти негідному, ганебному; яка дотримувалася свого слова, на нього завжди можна було покластися, він був вірний і справедливий. Недарма його профспілкова діяльність була відзначена грамотами Сколівської райдержадміністрації, Сколівської районної ради, Нагрудним знаком Центрального комітету профспілки працівників освіти і науки України «Заслужений працівник Профспілки працівників освіти і науки України» зі ступенем «Бронзова відзнака».
Серед вічнозелених Карпат Сколівщини розкинулось мальовниче село Мита. Саме тут, у селянській родині 3 квітня 1953 року народився колишній голова Сколівської районної організації профспілки працівників освіти і науки України – Мотрунич Володимир Ількович.1 вересня 1960 року став учнем-першокласником і закінчив Завадківську середню школу у 1970 році.
На зорі свого життя людина постає перед питанням: який шлях обрати? Бог дає кожній людині право вибору, а вона вже має визначитися,що їй потрібно в цьому житті, ким вона хоче бути, як вона планує себе реалізувати. Іноді людина з самого дитинства знає,чого вона прагне. Та й дорослі, правду кажучи, частенько полюбляють запитувати у дітлахів про те, ким ті хочуть стати в майбутньому і щиро посміхаються, почувши наївні побажання щодо професії видатної актриси, талановитого співака чи космонавта.
Але з дитинства Володимир мріяв стати вчителем німецької мови, щоб навчати дітей вільно володіти іноземною мовою. І мрії молодого юнака здійснились. В 1971 – 1975 роках він навчався в Дрогобицькому Державному педагогічному інституті ім.. І. Франка на факультеті іноземних мов. Після закінчення вузу пішов працювати у Волосянківську восьмирічну школу вчителем німецької мови. Згодом у 1977 році став директором Нижньо-Рожанківської восьмирічної школи. А в 1981 році був обраний головою сільської ради с. Росохач, де пропрацював до 1983 року. Ще видатний англійський письменник Оскар Уайльд говорив: «Ціль людського життя – самовираження. Проявити свою сутність у всій повноті – ось для чого ми живемо». Справді, людина має використати всі свої можливості, якомога краще показати себе.
Тож Володимир Ількович завжди думав про своє призначення – бути вчителем. Йому завжди снилися уроки та його улюблені учні. Тому у 1984 році він повернувся на педагогічну ниву, повернувся в село Волосянку, де починав свою педагогічну діяльність.
У 1988 році був призначений на посаду заступника Сколівської заочної вечірньої школи. А у 1994 році – методистом районного методкабінету Сколівського районного відділу освіти, де і працював до свого останього подиху.
Повагу людей, як і любов, не можна ані успадкувати, ані купити за гроші. Та й силою її не завоювати. Її можна тільки заслужити. Щоб тебе шанували, цінували люди, ти маєш прагнути стати особистістю. Доказом цього є те, що Володимира Ільковича тричі обирали головою Сколівської районної організації профспілки працівників освіти і науки України. Саме це є доказом поваги до нашого профлідера, до нашого доброго і мудрого порадника. До нього приходило чимало педагогів зі своїми жалями та болями, за допомогою та розрадою.
Тож молимося сьогодні за його душу, за те, що вмів глибоко співчувати та щиро радіти, молимося за те що дарував життєву мудрість, якою захоплювалися, і за глибоке, щире серце. Молимося за те, що Володимир Ількович у нас був!
Нехай милосердний Господь прийме його душу і «поселить у місці світлому, місці квітучому, звідки відійшли всякий біль, печаль і зітхання». Вічная пам’ять!
Залишити відповідь