Задля нашої перемоги всі ми максимально координуємо свої зусилля – кожен працюючи на своєму місці. У цей нелегкий час необхідно, щоб стабілізувати економіку країни, забезпечити критично важливі потреби громадян та війська, й усунути проблеми кадрового голоду. Це вимагає суттєвого перегляду системи організації трудових відносин в умовах воєнного стану.
Законом України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану.
Основними законодавчими актами, що регулюють суспільні відносини в даній сфері є Кодекс законів про працю України, закони України “Про оплату праці”, “Про відпустки” та інші. Але зверніть увагу, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих Законом України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”.
Наводимо головні особливості трудових відносин в умовах воєнного стану.
ТРУДОВІ ДОГОВОРИ
Відповідно до статті 2 пункту 2 роботодавець може укладати з новими працівниками строкові трудові договори у період дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього працівника для усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили.
РОЗІРВАННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ З ІНІЦІАТИВИ ПРАЦІВНИКА
Стаття 4 Працівник може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві, у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я, крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
РОЗІРВАННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ З ІНІЦІАТИВИ РОБОТОДАВЦЯ
Стаття 5 Допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку).
ТРИВАЛІСТЬ РОБОТИ ТА ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ
Стаття 6 Нормальна тривалість робочого часу працівників у період воєнного стану не може перевищувати 60 годин на тиждень.
Для працівників, яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу не може перевищувати 50 годин на тиждень.
П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем за рішенням військового командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення).
Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) визначається роботодавцем.
ОПЛАТА ПРАЦІ
Стаття 10 Заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.
Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов’язку виплати заробітної плати.
У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
ВІДПУСТКИ
Стаття 12 У період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні.
У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику в наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України “Про відпустки”.
Залишити відповідь